З 3 по 9 серпня 2025 року відбувся третій тренінг у межах міжнародного проєкту «Травмапедагогіка для українських шкіл», спрямований на підготовку педагогів до роботи з дітьми, які пережили травматичні події. Захід став важливою частиною системної підтримки української освіти в умовах соціальних і психологічних викликів, що постають перед школою в періоди нестабільності.
Програма була побудована на поєднанні теоретичних і практичних компонентів. Упродовж п'яти днів учасниці отримали знання про природу психологічної травми, механізми її впливу на розвиток дитини та засвоєння навчального матеріалу, а також опанували конкретні педагогічні інструменти для створення безпечного середовища в школі.
Основні тематичні блоки включали:
- Теорію травми та її вплив на дитину. Учителі вивчали, як функціонує нервова система в умовах стресу, чому травмована дитина може демонструвати агресію, замкненість або втрату інтересу до навчання. Окрему увагу було приділено феномену «освітньої дезадаптації» — коли травма стає бар’єром для пізнавальної активності.
- Розпізнавання ознак травматизації. Педагоги вчилися помічати невербальні сигнали — зміни в поведінці, емоційній реактивності, соціальній взаємодії. Обговорювалися типові помилки, яких припускаються дорослі, коли сприймають симптоми травми як «дисциплінарні проблеми».
- Методи підтримки у шкільному середовищі. Учасники опановували практики, що допомагають створювати передбачуване, стабільне та дружнє середовище. Йшлося про важливість ритуалів, чітких правил, емпатійного спілкування та розвитку довіри між учителем і дитиною.
- Самодопомога і професійна стійкість учителя. Значну частину програми було присвячено запобіганню емоційному вигоранню педагогів. Адже підтримка дитини можлива лише тоді, коли вчитель здатен зберігати власний баланс і розуміє межі своєї відповідальності.
Сучасна українська школа опинилася в ситуації, коли педагог має виконувати не лише освітню, а й соціально-психологічну функцію. Діти, які пережили втрату, вимушене переселення або інші стресові події, часто приносять свій досвід у клас. Без розуміння природи цих переживань учитель ризикує неправильно інтерпретувати поведінку учня, що може посилити його тривожність чи почуття ізоляції.
Відтак, травмапедагогіка стає не додатковим, а базовим елементом сучасної педагогічної культури. Вона формує компетентного вчителя, здатного забезпечити дитині відчуття безпеки, прийняття і стабільності. Такі умови є передумовою ефективного навчання та психічного відновлення.
Важко переоцінити практичне значення тренінгу. Під час занять учителі не лише здобували теоретичні знання, але й виконували практичні вправи: аналізували кейси, моделювали комунікаційні ситуації, розробляли індивідуальні плани реагування для учнів із ознаками травматизації.
Робота у групах сприяла формуванню професійних спільнот підтримки — педагогічних команд, які можуть продовжувати впровадження принципів травмапедагогіки у своїх школах.
Результати тренінгу засвідчили, що підвищення педагогічної обізнаності щодо наслідків травми має безпосередній вплив на якість освітнього процесу. Вчителі, які розуміють, як діяти у складних психологічних ситуаціях, стають ключовими агентами безпеки й відновлення для дітей.
Проєкт «Травмапедагогіка для українських шкіл» демонструє, що турбота про емоційний стан учня — це не лише гуманний, а й науково обґрунтований підхід до освіти, який підсилює ефективність навчання та сприяє формуванню стійкого, зрілого суспільства.