Фінансування шкільної освіти: більше чи ефективніше!?
Автор: Людмила Паращенко
Чи справді у нас недостатнє фінансування шкільної освіти?
Упродовж останніх двох десятиліть сучасний стан вітчизняної системи середньої освіти прийнято характеризувати з позиції хронічної недостатності її фінансування. У цій ситуації неминуче відходять на задній план усі інші проблеми, зокрема щодо оновлення змісту освіти, забезпечення якості освіти, професійного розвитку учительства тощо. Загальноприйнятим є і уявлення про те, що майже всі ці проблеми породжуються, перш за все, недостатнім фінансуванням.
Світова практика свідчить, що система освіти може успішно функціонувати і розвиватись, забезпечуючи можливість здобуття загальної середньої освіти усім громадянам, якщо рівень витрат складає 5-7% ВВП. Існуючий упродовж останнього десятиліття обсяг державних витрат на освіту в Україні знаходиться на досить високому рівні (6-7% ВВП), який є значно вищим за середній світовий показник у цей період (4,9 % ВВП). За цим показником Україна є лідером у Східній Європі [1].
Тож є підстави констатувати, що упродовж останніх десяти років Україна має більш, ніж достатній рівень фінансування освіти в абсолютних показниках.
Як свідчить порівняльний аналіз фінансування освіти у різних країнах світу [2], існуюча норма законодавства щодо фінансування освіти у розмірі не меншому, ніж 10% національного доходу, для стороннього спостерігача видається дещо завищеною. У світі є лише декілька країн, які витрачають на освіту більше цього показника (невеликі острівні держави, розташовані в Тихому океані або Карибському басейні). Тож, на перший погляд, у нас є всі підстави для розвіювання міфу про недостатнє фінансування освіти в Україні. Але… є кілька «але».
Детальніше: Фінансування шкільної освіти: більше чи ефективніше!?
«Три кити» управлінської вертикалі в шкільній освіті. Якість? Прозорість? Взаємодія?
Автор: Людмила Паращенко, Ірина Іванюк
(за матеріалами дослідження «Система управління загальною середньою освітою в Україні на рівні району та області: якість, прозорість, взаємодія»).
Нова якість шкільної освіти можлива лише завдяки виконанню трьох умов/завдань ( 3 Re– «три пере- » ):
- Перевинайдення (винайдення заново) школи,
- Перезавантаження курикулуму (радикальне оновлення змісту освіти),
- Перезаснування управлінських структур.
Такі одностайні висновки експертів з питань реформування посттоталітарних систем освіти, зокрема Пітера Радо та Пасі Сальберга.
Необхідність реалізації третьої складової цього «триєдиного завдання» як перехід до державно-громадської моделі управління декларували всі без винятку стратегічні документи з розвитку вітчизняної освіти часів незалежності України, однак результати дослідження «Система управління загальною середньою освітою в Україні на рівні району та області: якість, прозорість, взаємодія», яке провела громадська організація Агенція розвитку освітньої політики протягом листопада 2013 – січня 2014 року, засвідчили глибоку кризу управлінської вертикалі та нагальну потребу її «перезаснування».Збір емпіричних даних в системі державної влади – структуровані інтерв’ю з начальниками ОУО та РВО, анкетування начальників РВО – відбувався в період апогею централізації управління та початку Майдану, що наклало свій відбиток на хід дослідження. Проте автори сподіваються, що отримані результати є цінним свідченням процесів трансформації суспільства і державної влади та можуть бути підставою для вироблення ефективних механізмів демократизації і децентралізації системи управління освітою в Україні. Див. повну версію аналітичного звіту
Під «перезаснуванням» управлінських структур мається на увазі широкий спектр різноманітних стратегій реформування управління освітою, які можна об’єднати в три головні стратегічні напрямки:
- створення і підтримка сучасних регулятивних систем (нових механізмів управління);
- досягнення нової якості підготовки управлінського персоналу;
- побудова системи залучення громадськості, заохочення лідерства, ініціативи та відповідальності в управлінському процесі.
Див. також:
Матеріали дослідження фахівців Міжнародного інституту освітнього планування ЮНЕСКО Жака Аллака та Мюріел Пуассон, Educatіonaldevelopment [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://databases.unesco.org/thesru/wwwі32.exe/[іn=affіchethru.іn
Матеріали дослідження "Управління освітою та шкільна автономія: погляд зі школи" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irf.ua/files/ukr/programs/edu/edu_governance.pdf
Детальніше: «Три кити» управлінської вертикалі в шкільній освіті. Якість? Прозорість? Взаємодія?
Сучасний стан громадянської освіти в Україні
Автор: І.В. Іванюк, О.В. Овчарук, А.Б. Терещенко
Останні десятиліття стає зрозумілим, що суспільні перетворення пов’язані, в першу чергу, зі змінами у свідомості людини. На тлі суспільних перетворень та їх трансформацій у системах освіти важливу роль відіграє питання формування громадянина, його громадянської культури, освіченості у правовому, суспільному та політичному полі. Питання громадянської освіти постає в даному аспекті одним з ключових.
Особливу роль у виокремленні громадянської освіти, як сектору, відіграють ті процеси, що пов’язані з інтеграцією України у європейський та світовий освітній простір. Адже пріоритетом нашої країни проголошується саме формування свідомого, активного, демократичного громадянина, здатного жити та діяти у громадянському суспільстві, що постійно оновлюється і розвивається.
 Аналітичний звіт. Сучасний стан громадянської освіти в Україні | 1092 Кб |
Створення каталогу освітніх інновацій та інноваційних проектів в Україні
Автор: І.В. Іванюк, О.В. Овчарук
Численні реформи в освіті тісно пов’язані з суспільними запитами, зі швидким розвитком технологій, розвитком самої системи освіти. Все це викликає потребу швидкого реагування освітніх інституцій на зміни. Значну роль в освітніх перетвореннях відіграють інноваційні процеси в освіті. Оперативного оновлення постійно вимагають такі галузі освіти, як організаційна структура закладу та управління, зміст, форми і методи навчання та виховання.
Інновації у згаданих сферах відбуваються в Україні постійно за ініціативи перш за все вчителів та управлінців-практиків і підтримки організацій громадянського суспільства та меншою мірою державних інституцій.
Проблемою залишається не тільки реагування держави на освітні інновації, а й узагальнення позитивного досвіду та напрацювань інноваційних освітніх проектів, їх аналіз і відтворення в проблемних сферах.
Розв’язання зазначеної проблеми неможливе без забезпечення вільного досвіду освітян до систематизованої і повної інформації про інновації у системі освіти, успішний досвід їх упровадження.