Експертка проєкту «Травмапедагогіка для українських шкіл» Олена Іванова провела зустріч з вчителями Киівського ліцею бізнесу в рамках апробації тренінгової програми, що розроблена командою експертів проєкту.
Професія педагога завжди вважалася однією з найбільш емоційно напружених та стресогенних. А у часи війни вчитель ще стає опорою і для дітей, і для батьків своїх учнів. Тому, задля збереження власного психічного здоров’я та підтримання ефективності своєї діяльності, варто знати які компетентності важливо в собі розвивати. Однією з них є резильєнтність, стійкість перед стресовими впливами.
Резильєнтність (резилієнс, психологічна пружність, життєздатність, тощо) – це здатність людини впоратися зі складними життєвими подіями та відновитися після труднощів чи стресу.
Це поняття прийшло в психологію з фізики, де воно означає здатність пружних тіл відновлювати свою форму після механічного тиску. Резильєнтність у психології – здатність зберігати в несприятливих ситуаціях стабільний рівень психологічного та фізичного функціонування, виходити з таких ситуацій без стійких порушень, успішно адаптуючись до несприятливих змін. Тобто, резильєнтність (стійкість) – це не тільки встояти, це ще і відновитися.
Із досліджень відомо, що люди народжуються з різним рівнем природньої стійкості. Причому, люди, які народилися з найнижчим рівнем, мають більше можливостей пройти весь шлях і досягти максимальної стійкості. У них більше закладений на це потенціал.
Стійкість неможливо розвинути, коли ми абсолютно захищені і коли ми не маємо ніяких складнощів. Ми можемо розвинути стійкість тільки через подолання труднощів і незгод. Стійкість будується поступово через подолання перешкод, через набуття нових знань, нових контактів.
Чому ми можемо відчувати себе менш стійкими?
Рівень стійкості не може стати нижче, це вже навичка. Це не стійкість знижується, це - втома організму від перебування у постійному стресі. Стійкість і втома – це про різне.
Звичайно, під час війни ми перевантажені стресом. Майже 2 роки – це дуже багато. Без постійної підтримки, ми можемо відчувати втому, перевтому і вигорання.
На зустрічі вчителі розбирали індивідуальні моделі подолання стресу і обговорювали пошук внутрішньої стабільності.
Як висновок вчителі зазначили, що для них було дуже ціно для себе усвідомити:
- що рівень стійкості не знижується;
- втому, виснаження і вигорання потрібно помічати і визнавати;
- над відновленням свого ресурсного стану треба свідомо працювати;
- для резильєнтності важливо скласти свій власний рецепт відновлення.